Лягає сонце червоним тілом землі на плечі.
Затихнуть крони, засяють вікна теплом у вечір.
Весну б узяти і зав‘язати у вічне коло,
Бо все минає, спливає часом. А я – ще молодь...
Поважно тіні під ліхтарями шукають друзів,
Тримають пари любов під крила, і кожен – юзер.
Там серед вікон моє кохання, моя путана;
Жаліти пізно, шукати марно. Вмирати – рано...
Весна минає. Чого чекати, чого просити?
За кожну радість, за кожне щастя платити мито...
В душі неспокій, у тілі млявість, у серці – тісно,
Я зачекаю, я зачекаю, щоб було пізно...
|
|
