|
|
|
 |
|
|
|
Мистецтво мовчати
AЛІНА ДЗВІНКА
|
|
Власне сніг вже втік за ґрати.
Алое з грошовим деревом не лікують рани наших звірів,
Яким чомусь не хочеться грати.
Мимоволі вікна припиняють кричати
світлом,
Завішаним портьєрами.
Риторика – мистецтво мовчати.
Так і театри не кричать прем’єрами.
Особливо вночі – в найцікавішу годину,
Коли небо на прогулянку випускає дитину,
Що бавиться блискотом і створює глину,
З якої на ранок витікає роса.
А далі – знов на небеса, - і такий колообіг,
Який ми вивчали
Ще у третьому класі з цікавої книжки.
Пам’ятаєш, як з неї за урок видирали
Сторінки із малюнками Сонця. І спішно
У зелені портфелі завзято ховали.
А потім підручники в школі здавали
Ось тій дивній жінці, що все оглядала.
Ми того не знали. І нас хвилювало
Лиш приторно зимне чуття отрути.
Тим часом нам швидко вдавалось забути
Всі скарги тієї крикливої пані.
Й, можливо,
Уже ти того не згадаєш,
Що змусило нас з’їсти пачки пігулок
Із м’ятним смаком. І як ти гадаєш,
Сильнішим за що був увесь валідол,
Гіркий-рятівний-нищівний корвалол?
Купи бляшанок від нього на кухні.
Очі від сну й кофеїну розпухлі.
Ще щось з набридлим закінченням -рол.
Ти скажеш «Напевно таки рок-н-рол!»
Та ні, це щось інше з закінченням - рол.
Так от, напиваючись тої гидоти,
Ми гнівно вдивлялись в вечірні новини.
Віце-прем’єри та їхні доктрини
Лишень викликали нестримну нудоту.
Забуті квартири – німі командири
Народ сповіщали про збиті мішені.
Залазили в тихі, але сірі ніри,
Насправді ж у власні порожні кишені.
Чи ти пам’ятаєш якими були ми –
нам ледве прибило дверима дванадцять.
Дванадцять апостолів,
Дванадцять тваринок.
Дракон і зміючка злилися у парі.
Та власне сніг стікає за ґрати.
Риторика – мистецтво мовчати.
30 січня 2006 р.
|
|
|
|
|
© Copyright: AЛІНА ДЗВІНКА, 2006
|
|
РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся!
|
|
|
|
