Під літніми хмарками чистими,
Під сонцем чи в ранній імлі
Виблискує, мов та намистина,
Озерце, як око Землі.
Дерева, мов варта, оточують
Перлину природну живу,
Але запитати вас хочу я:
Що ж бачить воно наяву?
Квітучі степи, цвіт акації,
Буяння природи живе?
Та ні... лише атомну станцію
Та дим, що у небі пливе,
Заплакало озеро жалібно,
Немовби до нас промовля:
„Які ж бо ви, людоньки, жадібні,
Забули, що мати-Земля
Терпітиме, доки не знищите
Таких же дітей, як і ви,
Чом себе вважаєте вищими?
Весь світ же навколо – живий!”
|
|
