|
|
|
 |
|
|
 |
В Улючі над Сяном
Василь Шляхтич
|
|
В Улючі над Сяном Ми жили колись. Село зруйновано, А нас вивезли На Північ, на Захід, На Південь, на Схід... Неначе тих птахів, Щоб втратили слід. Громадно злетілись Брати і сестри. На руїнах сіли, Мов ті сироти... Травою, кущами Заросло село. Все ж таки знаходим Тут своє гніздо. В селі тому жили Предки від століть. Тут Богу молились. Тут бувше їх спить. Тепер лиш церковця Осталась стара, При якій зійдуться Похожі з села. Зійшлись улючани В рідному селі. Залились сльозами, Співають пісні... Хоч неве в чужині Росте покоління, Все ж таки над Сяном Шукає коріння. І молодь і діти Разом тут прийшли, Щоби подивитись Де батьки росли. Нині, як воскресла Вкраїна за Сяном, Вернутись до гнізда Змогли улючани. Хай вернуть, й з каміння Хай ставлять хати. Нове покоління В них буде рости. До церкви спішім всі Помолитись Богу, Щоб благословив нас На нову дорогу. А поки що, світу Скажім, що ми є! Що не всіх убито, Що мова живе... Що простим злочинцям Всі їхні провини. Лиш Улюч “ nie kresy”, Тільки Галичина! То „nie Małopolska”, Як звуть де-яки. Ті, що слали „wojsko”, Палили хати... Був рік сорокшостий І –сьомий поганий, Про який згадують Нині улючани. Тому батька вбили... Маму, сестру тому... Тамтого спалили В його ріднім дому... А все це вчинили Католики – брати. Прости Всемогучій І Ти Божа Мати. Прийди подивися Сусідня родино. Клякни, помолися За тії злочини, Щоб з „Ogniem i mieczem” По нашій землі Не гуляли більше Брати – поляки! Вірш написаний перед першім зїздом улючан у рідному селі. Редагований 15.04.2007р.
|
|
|
|
|
© Copyright: Василь Шляхтич, 2007
|
|
РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
|
|
 |
|
|
|
 |
|
|
 |
Стань автором!
Додай свої твори зараз! Поринь у наш світ! Просто реєструйся!
|
 |
|
|