В зеленій кроні, попри жовте тло
Вікна – вихоплена світлом
Рука, що підливає
Дикий виноград,
Відгорне штору і покаже світу –
Два малі тугі мигдальні горіхи,
Що кінчиками дивляться вгору,
Налиті запахами фруктів
І ніби витесані
З п’яного сандалу,
Складають підніжжя для
Тонкої шийки,
Котра утримує на собі
Дві сірі ночі
З чіткими котами,
Що полохливо глипають
З-під чорного міського
Парку вій,
А ще вміють здивовано
Вискалювати зуби
Заблудлим в сірих ночах
Ловеласам.
М’яка спина роздвоюється
Язиком змії,
Двома опуклими світами,
Що між ними шлях
До крикливо-схованого раю.
|
|
