Торкаючись дощу чи слухаючи листя
Я прокидаюся од власного життя
Шматком чужої тіні лине пісня,
А в дзеркалі душі і я, і начеб-то не я.
Це потойбіччя, що приходить раз на двісті років
Одразу круговерть розводить в пустоті.
В Інеті не було його уроків
Там лиш чужі думки, пожовклі і пісні.
Колись, можливо в іншому сузір’ї
Я залишусь на решту втраченого серпня.
І владу втратять наді мною треті півні
Їх божевільний скрик приївшийся й потертий.
Я не бажаю в магазині купувати вроду
Бо дата виготовлення ще зовсім замала
Я п’ю з-під крану жовту брудну воду
Бо чиста вже занадто дорога.
Мої чуття знецінились від часу,
Хоч той ласкаво проситься до рук,
Та перетворюючись на доспілу масу
Зі збоченням відноситься до мук.
Чужі серця без зацікавлення сторонні,
Дорожчі, бо далеко не мої.
А ті, що ближче – вже чи зраджені, чи хворі
Однаково у одинацтві на Землі.
Та вирватися в вищі сфери нам не вдасться,
лякає неможливість вороття.
Скажи, чи має тіло щастя?
Скажи, поневіряння то життя?
|
|
