За моїм вікном – дощ.
За твоїм вікном – ніч.
Все слова, фантазії тощо,
Залишаєшся із ними віч-на-віч.
Нам обом один і той же місяць
На спільному небі освічує шлях.
І одне і те ж саме літо,
І один і той же самий знак
Я повішу тобі на шию.
Щоб споріднилися кінцево.
З головою простирадлом накриюсь,
ти не знав? Я така чуттєва.
Ти в мільйоні кілометрів від мене,
по іншу сторону нашого кордону.
І я хочу сама до тебе,
Або ти скоріш повертайся додому.
Якби можна було взяти
і стирачкою просто стерти,
На карті кордони,
Карту зірвати,
бо мені вже лишилось померти.
Бо мені ще лишилося трохи,
І помру від нестачі повітря.
Я у нервів своїх наточую
Гостре-гостре, майже сточене вістря.
Ще ніколи так не сумувала,
Бо до тебе не вміла кохати.
Ще ніколи раніше не знала,
Як нудьга закрадається в хату.
Цей триклятий кордон, що між нами,
вибиває мене із себе.
Ця триклята Укрзалізниця,
Але спільне, волошкове небо.
|
|
