За моїм вікном – дощ. За твоїм вікном – ніч. Все слова, фантазії тощо, Залишаєшся із ними віч-на-віч. Нам обом один і той же місяць На спільному небі освічує шлях. І одне і те ж саме літо, І один і той же самий знак Я повішу тобі на шию. Щоб споріднилися кінцево. З головою простирадлом накриюсь, ти не знав? Я така чуттєва. Ти в мільйоні кілометрів від мене, по іншу сторону нашого кордону. І я хочу сама до тебе, Або ти скоріш повертайся додому. Якби можна було взяти і стирачкою просто стерти, На карті кордони, Карту зірвати, бо мені вже лишилось померти. Бо мені ще лишилося трохи, І помру від нестачі повітря. Я у нервів своїх наточую Гостре-гостре, майже сточене вістря. Ще ніколи так не сумувала, Бо до тебе не вміла кохати. Ще ніколи раніше не знала, Як нудьга закрадається в хату. Цей триклятий кордон, що між нами, вибиває мене із себе. Ця триклята Укрзалізниця, Але спільне, волошкове небо.
|
|