Важкі краплини падають квапливо
У веселкові бульбашки калюжі,
Я відчайдушно пробіжу крізь зливу
І мокрий одяг – це мені байдуже.
Змиває бруд з бруківки тепла злива,
З-під колеса машини сипле бризки;
То дійсно є вона?! Таки вона вродлива!?
Срібляться у повітрі краплі-риски.
Хто винен в тому, що прийшла до нас негода?
Хто сонце затулив моє собою?
Як громовиця сліпить її врода.
Там, у під’їзді від дощу сховались двоє…
Вона - струнка, висока, на підборах,
З краплинами дзвінкими у волоссі
І той, кого б тепер змела, як порох
Із серця, де ховала скарбом досі.
Крізь мокру сукню промінь сонця пестить
Її тендітний силует звабливий,
З такою поряд бути йому лестить,
По ній пробігти поглядом грайливим,
Рукою доторкнутись без причини,
Її грудей... забрати змоклі коси, -
Без тіні жодної, без жодної провини…
Чимдуж тікають звідси ноги босі.
Вода поллється хвилею стрімкою
По ринвам жерстяним водовідвідним,
Біжу щосили, змило туш грозою, -
Такої зливи зовсім він негідний.
|
|
