За Києвом – Рівне, а за Рівним – Ковель,
За Ковелем – поле, а за полем – город,
Де живуть будяни, його громадяни,
День при дні сидять, по вуха в бур’яні.
Хто такі будяни? Вони щось будують?
Вони й не будують, а тілько панують.
Чи вони щось сіють? Може, вони пашуть?
Не сіють – не пашуть, а лишень «усім покажуть».
Може, вони учать? Вчаться і навчають?
Не учать – дай не плачуть, і книжок не читають.
І телик не дивляться, й комп’ютера не знають.
І в школу не ходять, й газет не купляють.
То може, керують? Може, заробляють?
Вони й сього не роблять, бо й того не знають.
Що то – керувати? Можна й так прожити,
Без біди й законів, в бур’янах великих.
То хіба вже літні? Щоб дітей глядіти?
Вони ще й не літні. Молоді та й сильні.
Може, діловодство? Різні справи, бізнес?
Воно й так продається. Всім і скрізь там рівність.
Хто такі будяни? З Будунів Великих?
Бур’яни найбільші. З найбільших у світі.
Та Шевченко теж малим, щось писав в бур’яні, –
Були й там колись таланти. Та давно немає.
Хто ж такі тоді будяни? І як їм прожити?
Життя нема, а от бур’яни - аж по самий Київ.
По Софійську аж дзвінницю, на схід і на захід.
Їх самих авта підвозять до їхньої хати.
До них гроші самі линуть, з золотої ручки;
Діти самі у них у всіх нізвідки беруться;
Їм самим усе робиться, безжурно живеться.
То вони старі чи молоді? Та хто вже знайдеться.
І бур’яни крізь ростуть, там, де їх не видно.
Простим людям – яблука, будянам – повидло.
Тільки як хто їх де стріне, бачить, що будянин;
Той будянин йому ж зверхньо подає команду.
Оце, вкаже небораці, заведи машину,
Дай вези мене, вези, аж на верховину.
Оце, скаже, купи, оце, розкаже, продай.
Оце твоя жінка зробить, а це зробиш сам.
Туди відправ свого сина, а дочку тому віддай.
Оці двері закрий мені, а ті – відчиняй.
Оцей глагол як вивчиш, своє «я» забудеш.
А оце моє правило там де роги втулиш.
До хто ж такі будяни? На цілій планиді
Їх багато, як в коморі у лихого дідька.
Вони нібито за правду, вони ж проти неї.
Вони нібито мурують чудові оселі.
Вони ніби й доказують, а сидять як ріпа.
Вони ніби й показують – в бур’янах не видно.
Вони вже собі придбали і землю і небо,
Скоро будуть там літати будяни в старперах.
Головні будяни будуть по одне на сотню,
А жінки усі будянки вчать вже вражу мову.
І тоді напевно кожен: скаже - пощастило,
Та не заздріть тому щастю: вони божевільні. |
|
