Ми не можемо посміхатися, триматись за руку, і навіть не можемо бути поруч, бо ж обруч - вірніше обручка, стискає міцніше палець, нагадує раз за разом: "не зможемо бути разом". Й тим обручем - просто в гріх, як колесом дерев*яним - у вогнище на Купала. "Не знала?" - ні ж бо - не хотіла, кипіла, кричала і сльози лила - а він покохати встиг.
Колись він йтиме з роботи, голодний, вдихаючи кисень холодний скупої теплом весни, зніме з сигналізації, приїде за тою ж адресою, чи, залежно від ситуації, - прямо до тебе у сни. І запитає: "Кохана, хіба ж я не дбав, шукав, визволяв, захищав, і, впевнений, навіть кохав по-своєму..." "Зі сторони, - скажеш ти, - може й виглядало на те, проте..." і відпустиш його - одного.
А потім - вже інший, теж ковтатиме холод в повітрі, з тягучими цівками нікотину, дивитиметься першому в спину з образою й навіть злістю, серед гілок в ледь зеленому листі пронизливим поглядом проведе. А ти виглядатимеш у вікно і різатимеш цибулю і, звісно, від неї плакатимеш - за тим чого так і не було. І не зніматимеш обручки, бо ж якось незручно, якщо тьотя Катя з першого поверху - благенька така старушенція, присипана порохом, що завжди годує котів біля хвіртки казатиме всім: "Повірте, вона ж це постійно робила, вона його з першого дня зраджувала й нітрішечки не любила!".
Й оголену душу прикривши весільною фотографією, загорнувшись у плащ і безпечне кубло парасолі ти підеш від нього поволі - а скільки разів планувала втечу! А цю порожнечу новоутворену він швидко замінить дурненькою Свєткою з бухгалтерії, горілкою чи порнографією. Й чомусь тобі зовсім не хочеться нічого з того романтичного, з того недоступно-вабливого, що зветься спокусливо "зрада", і "Prada Fratelli" його годинника не матиме більше влади над тобою - навпіл розділеною любов*ю. |
|
