Я написав тобі листа,
І в ньому радості і болі,
Як рахував всю ніч, до ста,
Щоб не втопитися в любові.
Я б, написав тобі портрет,
Аби умів я малювати,
Та не спотворю силует,
Я краще, буду рахувати.
За перший час, до десяти,
Я числа мусив промовляти,
Щоб розібратися в собі,
Та і тебе, ще раз пізнати.
За другий час, до двадцяти,
У ньому радості і болі,
Ніяк не зміг я обійти,
Тієї сильної любові.
За третій час, до тридцяти,
Тріщало серце як морози,
Я б запросив тебе піти,
У зимній сад, де теплі сльози.
Четвертий час, до сорока,
І розривалося терпіння,
В моїй руці, твоя рука,
Таке незмушене видіння.
Вже п’ятий час і п’ятдесят,
Й нестримне у душі бажання,
Я бачу дивній літній сад,
Де Ти і Я, та невостаннє.
За шостий, до шісдесяти,
Мене бентежать твої очі,
Я б запросив тебе прийти,
І запалити мої ночі.
Вже сьомий час і сімдесят,
Не розібратися з собою,
Й чомусь так хочеться піти,
Та ні – зостатися з тобою.
І восьмий час пройшов як мить,
Я встиг згадати лиш про зорі,
Й про ту одну, що не згорить,
Що у моєму кругозорі.
Я рахував дев’ятий час,
І зрозумів, що я кохаю,
Що сонце світить лиш для нас,
Й тоді коли його немає.
І вже дораховав до ста,
Я зміг в цей час себе пізнати,
Всю ніч хотів лише одне,
Тебе тихенько обійняти.
Я написав тобі листа,
І в ньому радості і болі,
Хоч рахував всю ніч, до ста
Та всеж втопився у любові.
|
|
