Найкращий вірш двохтисячників, З-поміж усіх, що довелося прочитати, Називався «Пері Ферія». В ньому авторка Розказала про англійську пері Із казковим ім’ям. Читачу! Не змішуй автора З його ліричними героями Та героїнями. Останні переживають Усі людські почуття. Але авторові – Ці почуття невідомі. Критики не змовчують: Кокетуєте, любите, Ненавидіте, радієте… Ви що??? На жаль, того всього Є вдосталь у героїв Наших авторських творів. Пері Ферія – це ж не з досвіду? Я ж її та її оточення знаю, Звичайні собі люди, Але такий образ підкинула Уява. У реальному житті В неї не було кохання, Такого як вона б хотіла, А був аборт На п’ятому курсі інституту, Що, на відміну від подруг, Зіпсував їй фігуру. Її не брав у шлюб, Не хотів на ній одружуватися Справжній жонофоб. І приїхала вона в Київ Зовсім не з периферії, А з Донецьку. Оце ж бо така землячка, Якщо впізнає, нехай не ображається, Зрештою, вона з цього не робила таїни. Вона цікава як авторка, Цікавих авторів багато, Але тут завжди працює Одне незаперечне правило, Майже без винятків. Автор не може бути цікавий Своїм житейським досвідом В контексті його Художніх творів – З етичних міркувань; Своїм життям, у представленні жанру, Ба, навіть стилю, Хто розробляє жанри і стилі, Нехай теж вибачає, а надто якщо Він любить копатися в автобіографізмі, Тому що здебільшого автори Використовують витвори Своєї уяви.
Є ціла індустрія, Де немає авторів, героїв. Вона вся розрахована На широкого споживача, Вона антиестетична За своєю основою, І в неї інші функції. Це порнографія Найнижчого ґатунку. Вона розрахована на тих, Хто не розрізняє Мистецтво від Гуртової сверблячки. Там є гурт – і там Немає мистецтва. У випадку з серйозними жанрами – Все за їх правилами. В ліриці, як і в прозі, Свої герої, свої репліки.
А в гурті є такий собі Кирил, Який з усезагальної любові Ще й повчиться, Що ся він має робити Укупі з дівчиною У темній кімнаті. Пересічний, середніх уподобань, І сам усереднений, Михайло, П’ятдесятирічний Денис, Сашко, Дмитро, Олег, Вадим, Як виключення – Микола чи Василь, І всі за єством жонофоби, Для яких розкутість – це головне, А найголовніше – яким нема, По життю ніяк що робити. І тоді жонофоб Виносить підхоплене враження За дужки переглянутої фільми, Поза досвід, і в результаті, Рано чи пізно, З групами крові чи без, У них народжується дитина, Дівчинка або хлопчик.
Але якби в ліриці Було тільки право наслідування, Чи там герої наслідували оповідувача, Чи оповідувач наслідував би Своїх виконавців, А дійсних подій не було, Хто б тоді говорив До безкінця Про саму лірику?
|
|