Найкращий вірш двохтисячників,
З-поміж усіх, що довелося прочитати,
Називався «Пері Ферія».
В ньому авторка
Розказала про англійську пері
Із казковим ім’ям.
Читачу!
Не змішуй автора
З його ліричними героями
Та героїнями.
Останні переживають
Усі людські почуття.
Але авторові –
Ці почуття невідомі.
Критики не змовчують:
Кокетуєте, любите,
Ненавидіте, радієте…
Ви що???
На жаль, того всього
Є вдосталь у героїв
Наших авторських творів.
Пері Ферія – це ж не з досвіду?
Я ж її та її оточення знаю,
Звичайні собі люди,
Але такий образ підкинула
Уява. У реальному житті
В неї не було кохання,
Такого як вона б хотіла,
А був аборт
На п’ятому курсі інституту,
Що, на відміну від подруг,
Зіпсував їй фігуру.
Її не брав у шлюб,
Не хотів на ній одружуватися
Справжній жонофоб.
І приїхала вона в Київ
Зовсім не з периферії,
А з Донецьку.
Оце ж бо така землячка,
Якщо впізнає, нехай не ображається,
Зрештою, вона з цього не робила таїни.
Вона цікава як авторка,
Цікавих авторів багато,
Але тут завжди працює
Одне незаперечне правило,
Майже без винятків.
Автор не може бути цікавий
Своїм житейським досвідом
В контексті його
Художніх творів –
З етичних міркувань;
Своїм життям, у представленні жанру,
Ба, навіть стилю,
Хто розробляє жанри і стилі,
Нехай теж вибачає, а надто якщо
Він любить копатися в автобіографізмі,
Тому що здебільшого автори
Використовують витвори
Своєї уяви.
Є ціла індустрія,
Де немає авторів, героїв.
Вона вся розрахована
На широкого споживача,
Вона антиестетична
За своєю основою,
І в неї інші функції.
Це порнографія
Найнижчого ґатунку.
Вона розрахована на тих,
Хто не розрізняє
Мистецтво від
Гуртової сверблячки.
Там є гурт – і там
Немає мистецтва.
У випадку з серйозними жанрами –
Все за їх правилами.
В ліриці, як і в прозі,
Свої герої, свої репліки.
А в гурті є такий собі Кирил,
Який з усезагальної любові
Ще й повчиться,
Що ся він має робити
Укупі з дівчиною
У темній кімнаті.
Пересічний, середніх уподобань,
І сам усереднений, Михайло,
П’ятдесятирічний Денис,
Сашко, Дмитро, Олег, Вадим,
Як виключення – Микола чи Василь,
І всі за єством жонофоби,
Для яких розкутість – це головне,
А найголовніше – яким нема,
По життю ніяк що робити.
І тоді жонофоб
Виносить підхоплене враження
За дужки переглянутої фільми,
Поза досвід, і в результаті,
Рано чи пізно,
З групами крові чи без,
У них народжується дитина,
Дівчинка або хлопчик.
Але якби в ліриці
Було тільки право наслідування,
Чи там герої наслідували оповідувача,
Чи оповідувач наслідував би
Своїх виконавців,
А дійсних подій не було,
Хто б тоді говорив
До безкінця
Про саму лірику?
|
|
