…І вдаль біжить дорога не проїжджена,
Рівчак червоний лісом розтає,
З варнаками з розгону у привиджене
Запропадає в спогадах озер.
І в стороні, у супротивних пагорбах,
Немов всеблагий вистражданий жаль,
Залишені, занедбані, пригадані,
Як чужинецький край в краю розрад,
У розтіч злякано метнулись рівчаки –
Туди де стежка людська повилась,
На тому місті, де були хатки,
Лютує пустка, вставлена в каркас,
Порожній двір, і в соснах березіль,
Яка ти!.. майже з кожного стебла,
Гойдаєшся, невидимо тремтиш,
І заховалась в вінчиках свічад,
Активна, радіальна, як дурман,
І весь ажур, немов який хлорид,
І там сумбурно, хвильками отам,
І захват викликався в самоті
Як я і ти, як ти і я, пожар
В червоних хмарах знову догорів,
І стало вогко в сутінках між трав,
І ти знаходиш мене, я і ти,
Зориш, як сто свічок в норі одній,
І віддаляєшся, і видиться – розрив…
Бери, хто хоче, кожен, і неси
Що скільки можеш, ядер каганці.
|
|
