…І по чорній землиці тим часом темніє як благість,
І запалюють долі жаринки колишніх зірок,
Стебелинка тонка, ти все ждеш, а життя відлітає,
Золота і яскрава, ти доли покинуті просиш…
До причалів високих небесних що ближче, то далі,
І минуле й майбутнє в єдине осердя сплелись,
І далекі троянди чужих і холодних галактик
Переможно вихряться в руках, у недолі твоїй…
І в Чумацькому возі стояти в розмові з конями,
И із шляхом у парі гукати у темряву слів…
А у чорній землиці тим часом листочки згоряли…
Кукурудзяний стіг пропадав у вогкій пелені…
На загубленій стежці тим часом темніє як благість,
Жальні врочені сосни стоять в материнськім жалі,
І ці врочені соснами болі усе віддавали –
Лиш одна заламала вже віти, її і згубіть…
|
|
