|
|
|
 |
|
|
|
Дощ...
Олеся (Лесиця) Вершигора
|
|
Дощ... За вікном я чую звук дощу. Ця його музика... Вона є. Та мало хто це усвідомлює. Я її вловлюю. Ці тихі, майже беззвучні акорди такі цікаві, мало відомі не тільки для мене. Малі краплини, здаються мені тихим звуком дитячого оркестру, який з кожною хвилиною досконалості, витонченості,гармонійності, елегантності, майстерності. Він іде... Поки, ще не зупиняється... Тече малими потічками...
дощ так нагонить смуток... Він наче змушує задуматись що в тебе є, і чим ти володієш. Що втрачаєш, чи про те, що вже втрачене. Осмислюєш все навколо... Відчуваєш в оцей момент себе такою уразливою, не захищеною. Чомусь починають підходити сльози. Чому??? Можливо тобі здається, що він плаче. І ти наслідуєш його настрій??? А потім складається таке враження, що він печалиться разом з тобою, немов розуміє тебе і твій душевний стан. |
|
|
|
|
© Copyright: Олеся (Лесиця) Вершигора, 2008
|
|
РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
|
|
|
Браво...особливо сподобалися рядки: "немов розуміє тебе і твій душевний стан. " адже зараз рідко приходить таке відчуття, коли хтось розуміє те, що ти відчуваєш...аплодую
Вікторія Мельник - 2009/01/24 16:07 »
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся!
|
|
|
|
