День ангела і поетика. Інваріант.
Let me do it all right
Страстодумна тиша на чолі.
Вівтаря в руках маленька скринька.
Що у скриньці? Книжка. В ній – пісні.
Зшиток видив… Образна молитва…
Це – вівтар, що долі загубив?
Що, покровом уст, немов рубильник,
Відключає спогади, й рядки
Пишуться – не пишуться – нізвідки?
Це критерій, це тяжкий канон,
Це вмирати, в смерті відродитись,
До життя, і в яму, і у ров
Вкотре – справді страстно – положитись?
Ні, не треба ангела коси.
Віднеси цю річ, де взяв, до Бога.
Надто не під силу він мені,
Цей дарунок віщого Едома.
Дні летять… Видання білий дим.
Вишні знов цвітуть, і палить літо,
Батогом холодним зосенить –
Більшого не треба, втім, людині…
Догорянь, стежок, поневірянь –
Добре, що хоч це від них лишилось,
Від святих, що осторонь стоять,
Хоч би люди в титла не дивились…
Ось, нарешті, списана вона –
Вздовж і навскіс, маргінальна книжка,
Ти моя – не ангельська, свята –
Наскрізь світишся – пера натхненним світлом…
І калина хилиться в дощі,
Вітру є про що шуміти в полі,
Їду в Ржищів… Є там магазин,
Скриньку віднайду… Хай буде з болем,
Та візьму найвище у житті…
Відживлю раз явлене як спогад…
Тлін поетик… Інваріантний спів,
Хай же буде здійснене – прозорим…
Може, навіть більше проживе
Витвір цей мистецький, аніж роки,
Що минуть – і крапля не впаде,
Вкотре – справді страстно – не промовчать…
Нащо нам святіші проявлять
Сторони свої і тамсторонність?..
Може, це послання інших правд
Однодумцям… Одноземцям… Площам…
|
|
