Ці совісті напади – тепер вже ні до чого,
Бо вже не перепишеш – історію свою…
І телеграфним стилем – достукатись в закони,
Зачеркнуті колишнім – найважча з запорук…
Приходи і дороги, вся складність антиномій,
Вона уже в корінні, добро і зло вже тут…
Хоч висновки недовгі, але моря – глибокі,
З чим хочеш – з тим мирися, чи висвітли закут –
Хоч уяви ікони, хоч подумки здригнися,
Що не обходить скраю – історія людей,
Хоч відкидай ідею, але ідеї лиця
З тобою завжди будуть, введуть в життя тебе…
Ці совісті напади – тепер вже ні до чого,
Розкаяння спізніле – насилля до тополь,
Новий художній вимір, а в парі будеш з тою,
Що вся, як суперечність, зі світу не твого…
Як люди часом близькі – їх віддаляють різні
Причини; хочуть казки – а мають тяжкий труд;
А ті – ідеї служать; а ті в далекі види –
В тамтешню перспективу – вглядаються і ждуть…
То чим себе корити? Корити – то змиритись,
То не шукати стежки, що виведе з покут,
Закриті трумни – нащо, коли вони відкрились,
І може, саме зараз – у Бога Страшний суд…
|
|
