Ці совісті напади – тепер вже ні до чого, Бо вже не перепишеш – історію свою… І телеграфним стилем – достукатись в закони, Зачеркнуті колишнім – найважча з запорук…
Приходи і дороги, вся складність антиномій, Вона уже в корінні, добро і зло вже тут… Хоч висновки недовгі, але моря – глибокі, З чим хочеш – з тим мирися, чи висвітли закут –
Хоч уяви ікони, хоч подумки здригнися, Що не обходить скраю – історія людей, Хоч відкидай ідею, але ідеї лиця З тобою завжди будуть, введуть в життя тебе…
Ці совісті напади – тепер вже ні до чого, Розкаяння спізніле – насилля до тополь, Новий художній вимір, а в парі будеш з тою, Що вся, як суперечність, зі світу не твого…
Як люди часом близькі – їх віддаляють різні Причини; хочуть казки – а мають тяжкий труд; А ті – ідеї служать; а ті в далекі види – В тамтешню перспективу – вглядаються і ждуть…
То чим себе корити? Корити – то змиритись, То не шукати стежки, що виведе з покут, Закриті трумни – нащо, коли вони відкрились, І може, саме зараз – у Бога Страшний суд…
|
|