Підкидай і вигрібай
Із душі чужої попіл,
Почорнів чужий димар,
І вогонь загаснув… Доки?
Вічні дрова дотягни…
Вигрібай сиру землицю…
Сірники не замочи…
Щоб спустилась зоряниця…
А як вигорить-здимить,
Знову вигорить на попіл,
Машкари як мошкари,
Вигрібай пусті приходи…
І за те прекрасний він
Вставить квітку у петлицю,
І покинеш назавжди
Рідну землю, як сестрицю…
|
|
