Підкидай і вигрібай Із душі чужої попіл, Почорнів чужий димар, І вогонь загаснув… Доки?
Вічні дрова дотягни… Вигрібай сиру землицю… Сірники не замочи… Щоб спустилась зоряниця…
А як вигорить-здимить, Знову вигорить на попіл, Машкари як мошкари, Вигрібай пусті приходи…
І за те прекрасний він Вставить квітку у петлицю, І покинеш назавжди Рідну землю, як сестрицю…
|
|