А, ось і ти з’явилась. Ну, нарешті. О восьмій вечора. Вже стіл тебе заждався, На ньому те найкраще, що в тобі Пробуджене таланами зорі, Готовність іспитів, Випробувань душі, Наук містичних Щонайтяжча брила.
Так, я прибула ніби вчасно, з Яви. Із синхрофазотроном у руці. Що отроків писання кучеряві? Нівець, мій братику, із антиречовин. За вільний стіл визнань – у лавр невільних, За інфернальний стиль отих віршів, Я ладан випалю, ввійду я замість тебе В усе оте найкраще, в повість зим, В роман про літо, ось, писала в стіл, Та видати все сталось, і готовність О восьмій вечора з тобою десь піти, І над рулеткою помріяти про вічність, Наук містичних Щонайтяжча брила Уже мільйони літ – метеорит, Навіщо трутити його безсило, Єдина лиш мета – собою бути, Разом подвигнем справи, скажем міф.
Я твій увесь, сестра моя кохана!
Гайда зі мною, в паростки кропиви.
Я твій увесь, у всесвіти гайда!
|
|