Пророщення кристалів всіх у паростки,
Як досвід, що не втратимо ніколи,
Вікно сосни, гулкі замки тополі,
Жалкі кристали, вторгнуті в огранення…
Із паростків подовжена на тінь,
Вже вечорова темрява торкається
Зустрічних всіх, у сяєвах, пригадувань,
Немов еклектика, до всіх обмерзлих вір…
В обличчя білий сніг – летить із падолів,
Мовчить рука на чорному кермі…
І ніч помре – до самої ріки…
А паростки – дітьми, у зим зостануться…
|
|
