Вдих… і ніби цигарковий дим вона вливається в тебе заповнюючи легені
Видих… і ти відчуваєш її присмак на кінчику язика
Присмак осені ще залишається ніби нагадує про себе не бажає йти
І ось весь ти вже ніби наповнився нею до країв
Осінь
Вона вже не навколо вона в тобі ти дихаєш нею ти бачиш її і чуєш
Осінь
Вона ніби складова тебе а може ти її?
І ось ти дихаєш нею наповнюючись цим солодко-золотим ароматом цим симфонічним шелестом вже сплячих листів і розумієш скільки живопису в ній а ти лише один з штрихів в цій геніальній картині
