І все ж придасться кращий з кращих,
На щось та станеться із ним…
Мій братику, чому нінащо
Ти судиш те, що доробив.
Ти доробив в дворі і в домі,
Ти десь у статок щось сховав,
То не виходь же за ворота,
Не допускай за свій паркан.
Як крапелиночка, розтанеш,
Як бур’янина, проростеш,
Нема барсеток, що ж, та знаєш,
Що долі там не буде теж.
Оце кільце іще тим більше,
Що просто падає з руки…
Котись, кільце, до нових рішень,
В зів’ялих судьбах, а – котись…
Потрібно стати тамсторонньо,
І додивитися не раз…
То, може, роздуми в розвої
Лямують вправно лямки пас.
Якщо жінок на пори року
Ділити стане глибина –
Великосвітньої скорботи –
То ти і сам – не та ціна.
|
|
