Чорнобиль, дим, і сніг з пониклих років.
Хіба нам бездуховністю вдаряють
Високих настанов сумні уроки,
І точні строки, названі – рядками?
Ось каяття, і пізні диво-соки,
З густих небес, не названих своїми,
І сторожі, поставлені у сосни,
Уже стоять в прибульця за плечима.
Замало нам провин визнання збіглі
Від бездуховних жертв високих стел,
Які корять, без виправдань, насіння,
Уже розсіяне, дедалі, в гущу зел.
Без самоназв, лиш за єдине дайте
Достукать в ваше серце, без зневір,
Порожній город пам’ятним діянням
Вже без людей, вернеться без душі…
Тож не метайся, дух, в одному сплаві
Вузьких цих рейок, в темній цій воді…
Недбалий витвір людських сурогатів
Хіба придасться – величі біди?
Хіба двозначність – то знанню замінник?
Вже стережуть щаблі, і очі ждуть.
Заявка жити, з духом бід на рівних,
В надійний захист – виправдає путь.
|
|
