Чорнобиль, дим, і сніг з пониклих років. Хіба нам бездуховністю вдаряють Високих настанов сумні уроки, І точні строки, названі – рядками?
Ось каяття, і пізні диво-соки, З густих небес, не названих своїми, І сторожі, поставлені у сосни, Уже стоять в прибульця за плечима.
Замало нам провин визнання збіглі Від бездуховних жертв високих стел, Які корять, без виправдань, насіння, Уже розсіяне, дедалі, в гущу зел.
Без самоназв, лиш за єдине дайте Достукать в ваше серце, без зневір, Порожній город пам’ятним діянням Вже без людей, вернеться без душі…
Тож не метайся, дух, в одному сплаві Вузьких цих рейок, в темній цій воді… Недбалий витвір людських сурогатів Хіба придасться – величі біди?
Хіба двозначність – то знанню замінник? Вже стережуть щаблі, і очі ждуть. Заявка жити, з духом бід на рівних, В надійний захист – виправдає путь.
|
|