Гамір з балюстради, дядьки в кабаку.
І в розплідку скверни – ще й криштальний шум.
У притоні врода, паморозь в вікні.
От і вся погорда, от і всі дари.
І злютує доли в ці погроблі дні
Холод, що надворі, й вольтові свічки.
В постаменти крикнуть: хай народ гряде,
Хоч ніхто не відав, що їх далі жде.
І ридван холодний, і стебло крихке,
Й тягнеться тополя з-понад дальніх веж,
І в лісок дорога, де в кормизі літ
Фосфоричні згадки вмерзли попід лід…
|
|
