Зійдіть, миготливі тумани,
Відкрийте стежину до мене
У льодом промерзлі лимани
Моєї весни капітеллю.
Яви, як любов – анізвідки,
Свої невідкладні пороги,
Яви, ніби берегом річки
Йдуть обертом всі остороги!
І відстані йди з табунами,
Крізь ліс і сувору тайгу,
Яви свій прихід, як наяда,
Як леді Годіва, в пургу.
Пройди по промерзлій льодами
Іржавій, як рудня, траві.
Та так, щоб згадались отави,
Під килимом листя й снігів.
Навішуй на вітах бурульки
Над чорним проваллям печер,
Гойдайся за кожним завулком
В плащі із брезенту берез.
Такою, як повінь чи присмерк,
Здіймай свій величний потік.
Являйся з гірської стежинки,
На шахти і згаслий рудник.
Гаси коливання лампади,
Здійми розпорошені крила,
Останнім зійди снігопадом
Дописаних в вечір сторінок.
І сонячним світлом розвійся,
І стовбурів тіні торкни,
Модринам смарагдові віти
У шати соснові вбери.
Дай звістку про себе над полем,
Водою залий рівчаки.
Берези сережкою згорда
До мене ти потай кивни.
І будь ти ізнова в прощанні,
І будь ти в суцвітті таврид.
Ввійди як мара в заклинання,
Як кола пройди по воді.
|
|
