|
 |
|
|
|
Колись давно
Андрій Павленко
|
|
Колись давно, ще за часів общини,
Всі підкорялись свому ватажку.
Збирали збори, слухали старшину,
Й трудилися на себе і сімю.
Була ідилія в усіх народах,
Любий мав хліб, оселю і добро.
Ніхто не йшов проти закону,
Нікому не чинили зло.
Трудились всі на своє благо,
Один за всіх і всі за одного.
Будинки зводили для кожної людини,
І у общині не байдикував ніхто.
З часом зявилися міста і села,
Усе вирішували владнії мужі.
Зявилась власність кожної особи,
А всі приїжджі звалися чужі.
Гнобили бідний люд пани багаті,
І слабший на сильнішого робив.
Багатий мав маєтки – бідний хижку,
І рану серця слабшому ятрив.
Зявились ті хто йшов проти закону,
І хтось у когось вкрасти міг добро.
Від суду міг багатий відкупитись,
За срібло, мідяки й злото.
Почались війни між народами всіма,
А воювали за маєтки і добро.
І гинув люд простий в кривавих ріках,
Своєї думки там не мав ніхто.
Та не спинилося на цьому людство,
Рубали ліс і засівали лан.
А бідний люд ставав скотом в руках багатіїв,
І на рабах своїх нажився пан.
Пан міг людину проміняти на собаку,
Для пана раб ніхто – пилюка під ногою.
Покірний скот, проста робоча сила,
А влада на той час була сліпою.
Вирішував все той хто був багатший,
І засліпили статки очі всім.
Лиш сам король міг дати цьому раду,
Та річ була зовсім не в тім.
Все людство йшло вперед - в майбутнє,
Почались інквізиції часи.
І всіх мужів учених і розумних,
Палили на вогні «придворні пси».
Їх церква нарекла ЄРЕТИКАМИ,
Безжалісно палили у вогні.
Єретики ж ішли зі смолоскипом правди,
Він людям душу просвітив у тьмі.
Та інквізиції часи минули,
Лишились рани в душах мудреців.
І всі закони – всіх монархів правди,
То були книги повні папірців.
Та з часом зрозуміли люди правду,
Одумались на мить – та все одно.
Та мить минула дуже скоро,
І знов заволоділо світом зло.
Тепер не лиш людину мучить людство,
Воно вбиває все навколо нас.
І скоро світ буде немов пустеля,
І лиш добро напоїть нас.
Нема тепер у світі правди,
Тепер всім правлять лиш багатії.
І кожен дума, як примножити багатство,
А другий жебракує у дворі…
Та милостині не подасть багатий,
Лиш бідні жебрака приймуть собі.
Бо буде час – багатий стане бідним,
Й попросить милості у жебрака.
Та замість того щоб прогнати грізно,
Бідняк напоїть й нагодує багача.
Людина що зазнала горя,
Не зневіряється у своєму житті.
Шукає і знайде те місце,
Де буде спокій тілу і душі.
Ще прийде час всевишнього суду,
І буде справедливість в світі.
Й постане перед Богом кожен з люду,
І тільки праведні продовжать жити.
А всі хто беззаконня чинить,
За вчинки свої віддадуть сповна.
І хто покаятись не схоче,
На того впаде гнівная рука.
Та втрачено іще не все,
Іще є час покаятись за вчинки.
Не пізно навернутись до добра,
Спішіть! Бо час спливає по хвилинках!
|
|
|
|
|
© Copyright: Андрій Павленко, 2009
|
|
РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
|
|
|
Самий гарний вірш для мене це не лише той, яким можна захопитися, а й той, в якому можна про щось дізнатися...в твоєму вірші можна не тільки трошки вивчитися, а й пізнати половину історії...дякую тобі...
Вікторія Мельник - 2009/01/24 13:16 »
|
| ЗАУВАЖЕННЯ: |
(Додати) |
| |
|
Я цей вірш якось на одному подиху написав ввечері на компі. Уявляєш? На одному подиху, ні раз не зпинившись просто дрквав текст. Отак пишуться справді гарні речі (принаймні я так пишу щось гарне)
Андрій Павленко - 2009/02/01 16:36
|
|
Я цей вірш якось на одному подиху написав ввечері на компі. Уявляєш? На одному подиху, ні раз не зпинившись просто дрквав текст. Отак пишуться справді гарні речі (принаймні я так пишу щось гарне)
Андрій Павленко - 2009/02/01 16:35
|
|
|
|
Самий гарний вірш для мене це не лише той, яким можна захопитися, а й той, в якому можна про щось дізнатися...в твоєму вірші можна не тільки трошки вивчитися, а й пізнати половину історії...дякую тобі...
Вікторія Мельник - 2009/01/24 13:16 »
|
|
|
|
|
|
|
|
