І
«Ти з'явилась у білому сяйві,
я бачила тебе на горі.
Серед зір ти манила нас далі,
в невідому якусь далечінь.
Ми ходили блукали з тобою
по невідомих Карпатських стежках,
ми ходили неначе в любові
по невідомому шляху в серцях!»
ІІ
У глибинах дрімучого лісу
я ходила за маренням тим.
Чимось схожим на русалку дивну,
а може на мавку лісів.
Я йшла все далі й далі,
побачила багато див:
дурили мене духи звірів.
Я йшла не знаю куди.
І раптом якось на узліссі
побачила я знову її.
Тепер вона була не прозора
і геть зовсім нага.
Її довге, довге волосся
Прикривало тілесні дива.
На ній було багато квітів;
вона була чарівна.
Вмивалась у місячнім світлі
природна її простота.
«Ну ось я тебе впіймала!»
подумалось якось мені.
І от вона заговорила:
-Залиш ти волю мені,
ти ж сама любиш бути вільна,
а я дочка цих лісів.
-Я хочу лишитись з тобою,
я теж хочу бути дочкою
цих чарівних дрімучих лісів.
-Це не можливо!
Ти не вмієш літати
через прірву наших світів.
- Літати? Душа моя летить,
коли я сідаю писати
рядки віршованих слів.
А в сні я сягаю обоїх світів.
- Та є те, чого ти знати не маєш
і навряд чи знаєш тепер,
ти просто людина-
змирися нарешті з цим.
Ти маєш знати:
що це все не правда
і тільки омана лісів.
Прощавай, не приходь більше
до моїх таємничих місцин.
ІІІ
І зника вона десь,
серед вічних дубів...
Я стояла дивилась услід,
хотілося крикнути «Стій!»
Та почула я «Прокидайся!!!
Досить вже снів!!!»
13.07.2008
Потяг «Одесса-Ужгород» |
|
