І «Ти з'явилась у білому сяйві, я бачила тебе на горі. Серед зір ти манила нас далі, в невідому якусь далечінь. Ми ходили блукали з тобою по невідомих Карпатських стежках, ми ходили неначе в любові по невідомому шляху в серцях!»
ІІ У глибинах дрімучого лісу я ходила за маренням тим. Чимось схожим на русалку дивну, а може на мавку лісів. Я йшла все далі й далі, побачила багато див: дурили мене духи звірів. Я йшла не знаю куди. І раптом якось на узліссі побачила я знову її. Тепер вона була не прозора і геть зовсім нага. Її довге, довге волосся Прикривало тілесні дива. На ній було багато квітів; вона була чарівна. Вмивалась у місячнім світлі природна її простота. «Ну ось я тебе впіймала!» подумалось якось мені. І от вона заговорила: -Залиш ти волю мені, ти ж сама любиш бути вільна, а я дочка цих лісів. -Я хочу лишитись з тобою, я теж хочу бути дочкою цих чарівних дрімучих лісів. -Це не можливо! Ти не вмієш літати через прірву наших світів. - Літати? Душа моя летить, коли я сідаю писати рядки віршованих слів. А в сні я сягаю обоїх світів. - Та є те, чого ти знати не маєш і навряд чи знаєш тепер, ти просто людина- змирися нарешті з цим. Ти маєш знати: що це все не правда і тільки омана лісів. Прощавай, не приходь більше до моїх таємничих місцин.
ІІІ І зника вона десь, серед вічних дубів... Я стояла дивилась услід, хотілося крикнути «Стій!» Та почула я «Прокидайся!!! Досить вже снів!!!»
13.07.2008 Потяг «Одесса-Ужгород» |
|