Ти тільки глянь – це ж жінка!
У неї погляд дикий, у неї очі кішки!
Тримай її двома руками,
На ноги натягни кайдани –
Це грубість трішки, та для кішки –
Тюрма, що колись стане домом,
Тікатиме, але потому
Ланцюг тягнутиме додому.
Вона сама прийде сюди,
Коли не буде куди йти,
окрім як до його порогу
І, пам’ятаючи дорогу,
Брехатиме, що все забула!
Кричала, билась, схаменулась,
Прийшла! Сиділа на порозі,
Чекала сонця на світанку,
Чекала кожен день й щоранку,
Дивилася на небо й хмари
І переймала їхні чари.
Ланцюг на шиї, а у серці воля,
Мабуть би мала менше горя,
Якби вклонилася судьбі,
Але не їй до неї йти!
Ще непокора б’є в судинах,
Гординя кігті випуска,
Як неприборкана тварина,
Ця жінка дикою була.
Та врешті решт прийде година,
Коли ця маска упаде
І, як невпевнена дитина,
До ніг покірно припаде! |
|
