|
|
|
 |
|
|
|
Портрет Гагаріна
Максим Волохань
|
|
Портрет Гагаріна
Час настав!
Небо чекало, готуючись
прийняти його в свої обійми.
Він востаннє перечитав устав
і сів за штурвал…
Ви запитаєте, а ми?
А що ми?
Ми завжди підтримували його
на кожному кроці
І завжди давали йому в займи.
Але небо для нього було рідніше за нас,
воно йому нашіптувало в обидва вуха.
Небо і віддало команду: „фас!”
він тоді востаннє нас не послухав.
Ми бігли по злітній смузі
за його літаком,
ніби проводжаючи в останній шлях…
він злетів так швидко і точно,
ніби його забили в небо, як цвях.
Він пірнув в цю блакить,
як пірнають тільки в обійми коханих,
і виринав лиш на мить,
щоб зрозуміти, він – ще людина,
хоч зараз летить…
Але коли ми в чергове чекали
на його миттєву появу,
він так і не з’явився,
як з’ясувалось згодом –
він заздалегідь написав заяву
про нещасний випадок,
і зранку востаннє поголився.
Він знав на що йшов,
Він знав, що залишиться там,
Він руки звільнив від оков,
І себе віддав небесам.
А коли ми повернулись
в наш спорожнілий
на одну душу дім,
знайшли клаптик паперу
і в нім
написано було таке:
„Не кажіть нікому мій секрет,
бо це все, що у мене було,
я мав крила, ховав їх за портрет
Гагаріна, що в кімнаті висить над трюмо.”
Ми дивились за той портрет,
я й не знаю, звідкіля він тут взявся.
Ми відкрили для себе секрет
котрий стільки від світу ховався.
Ми побачили там сотні мрій,
що Гагарін ховав за собою,
це лиш фото старе,
а на ньому лиш небо,
яке покорило його серце без бою.
В цю ніч було багато зірок,
якісь вже згасли, а якісь ще світили.
А він зробив свій останній крок
в це небо, котре для нього відкрили.
08.04.09
© Волохань М.С.
|
|
|
|
|
© Copyright: Максим Волохань, 2009
|
|
РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся!
|
|
|
|
