|
 |
|
|
|
Не ті слова
A. Araliya
|
|
Узявшись за поруччя і красу,
Ти все вглядалась, і тьмяніла ликом,
Що в роззолоті вітру, весь із дум,
Найкращі думи направляв на цвинтар.
Та все не те, і лики далі ям
Були немов кинджали в час незбутній;
Хтось зміг би кожну мить, як раз пізнав,
У них вглядатись, в привидах розлучень.
Та не про те; і все не ті слова;
Благенький порох на усіх верцадлах;
Поруччя ті були, як те життя,
Лиш оґраждали сходи в ельдорадо,
Яке збулося, ніби місто-сад,
Дерев цвітінням, лементом пташиним,
Ти з мороків уся, а цей ридван, –
Красу хрестів так сонячно одтінив.
Поруччя загороди і стезя
Довкола праху, з судьбами, що в інших
Уже давно світах і драмах в рай –
Лише краса нагадує про світло.
Про світло у красі, у мить зневір,
Коли нема, для кого засвітитись,
В зворотний путь рушає в самоті
Твоя ява, із думами і миртом.
|
|
|
|
|
© Copyright: A. Araliya, 2009
|
|
РЕЦЕНЗІЇ
Додати рецензію
|
|
|
Краса й жіночність передані витончено, хоча й дещо фрагментарно... Але загалом в уяві виникає позитивна картина... Вітаю вас!
Не прийміть за критику ось таке зауваження: треба вже відмовлятися від усіх тих "ликів", "миртів", "зневір". Не конкретно щодо цього вірша, а взагалі, в усьому контексті, в усьому вибраному масиві.
Морок, світло, тінь - це чудові образи, прекрасні поєднання. Часо-світло-простір дуже органічний. Але не грайтеся у розчарування, з естетичною красою воно несумісне!
Мілана Горобченко - 2009/05/20 08:04 »
|
| ЗАУВАЖЕННЯ: |
(Додати) |
| |
|
Люба Міла, я майже ніколи не розміщую остаточних варіантів своїх "спроб"
... (!) ...
A. Araliya - 2009/06/02 09:28
|
|
|
|
|
|
|
|
