Стражденний путь, пустельник-дух –
Вбиває скрадну суть юрби…
Аж лезо скрикує – ану ж,
Пройди усупереч воді.
Жіночний світе! Штрих-пунктир
Твоїх несписаних рядків –
Шуга в замок і рук і хвиль,
Прощення квилиться об крів.
Не стримуй засвітків! Жени
Щодуху огирів своїх…
І чорний стяг, замайори
Над кісточками, в полі бід…
А вічність кришиться – на шкло,
На шкалки вічності… вогні –
Горять, здіймаючи крило –
Крила нема вже… в лицях дим.
Крило – перо, перо – то ніж,
А ніж – то підступ під ребро…
Далеко в серці… Протиріч
Везли багато в екзи-морг.
На тім вже давнім полотні
Поодцвітав густий чабрець…
Пейзажі вицвіли… Півсни
Пополотніли… Качки теж?
Яка шалена правди корч!
Ненатлим вітром не кермуй,
Даючи відсіч… Не мороч
Мене, марудна, й не вістуй,
Іще прийдеш по дух живий, –
Ще не вістуй, напад відбий,
І що отсе тут гомонить
Про новий відгомін – ця рить?
І хто герої? Щаблі де,
І лізти щаблями – куди?
Хрущі такі, що гай гуде,
І в рубчик вістря… Кармазин,
І в слові – пагорби могил,
Упав ти, пташе, на стерво,
Стерв’ятник мій… Самих причин
Завжди немало… Вхід у дол
Завжди один… Крізь очерет,
Крізь чорний намул і вертеп,
Немає неба для трирем,
А є лиш відчай… Спом’янем?
Жіноча врода… Дар, під ним
Саме потворство… Спопелись
На ній в розплатах; серед схизм
Найбільший скарб завжди проси.
Найперше – шерхлих не проринь,
В той час, як розповідь… Лякай
Своїм страхіттям… Час не вбив
Ще відчуттів людських… Зблукай?..
|
|
