Вмитi кров'ю землi виповзали гадюки,
Мудрi iстоти глибин.
Знали людства грiхи, знали жертви i муки,
Знали сотнi-пресотнi провин.
Виповзали з глибин i, караючи винних,
Залишали посмертнi знаки.
I на суд люди йшли вздовж стежин старовинних,
Кров змивала їх смертнi грiхи.
Та схотіли собі люди вигадать Бога(!),
Що за слово(!) грiхи вiдпускав!
I вiдтодi розквiтла кривава дорога,
I молитви мотив пролунав.
I прогнали у землю люди змiй першородних,
Залишили їм своїх мерцiв,
I окрилили злом мудрецiв пiдколодних,
Їх отрута у лезах списiв.
I забутий давно змiїв суд справедливий
I трипроклятi суддi давно.
З ними: темрява, нiч, дух землi незрадливий,
Їм джерела пiдземнi - вино,
I помiшане з кров'ю воно!
|
