Питаю знову в себе: хто я?
Питаюсь знову чи я є...
Можливо я і є те море,
Яке свободу віднайде?
Можливо я сіяти буду,
Як львівська вранішня зоря,
Можливо я, як лялька Вуду
Не зможу бути знов твоя...
Я знов піду, не знаю нащо
Я не полину в ті края,
Де вже живуть одні ледащо,
Там буде хтось, але не я.
Але не я, мене не буде,
Можливо, вже на цій землі,
І байдуже, що скажуть люди,
Та не люблю я ці гаї...
Одного разу вранці встану
І скажу собі: "Це не я"
Відразу в дзеркало погляну
І зрозумію - це дива!
Я стала привидом, навіщо?
Я знов не знаю, хто я є...
Я буду думать про одвічне,
Я буду мріять про своє...
|
