|
|
|
 |
|
|
|
|
|
|
Сидячи перед блакитними екранами, білими моніторами,
Стрибаючи у важких шоломах із блимаючими паличками в руках,
Попиваючи отруту із високих келихів,
Потягуючи гіркий дим кострів сучасного міста,
Сперечаючись про політиків, про віконні менеджери та дистрибутиви,
Люди продають свої душі порожнечі.
Люди йдуть навмання. Люди шукають шляхи. Люди шукають супутників по дорозі.
Люди співають, пишуть, плачуть про це.
Люди моляться невідомо кому. Не моляться, а знову плачуть.
Шукають себе, а знаходять інших. Шукають інших, а знаходять себе.
І постійно помиляються.
Шукають логіку там, де їй не місце. Забувають про логіку, коли без неї неможна.
Тлумачать нетлумачне, римують неримовне, відміняють невідміняєме,
Шукають алегорії в прямому тексті, сприймають алегорії прямо.
І постійно помиляються.
Сидять перед екранами...
Попивають отруту...
Сперечаються...
Шукають шлях...
Шукають сенс, наче неможна без нього.
Втрачають сенс. Втрачають ґлузд. Хіба неможна без нього?
Яскравосяюче...
Помиляються.
Повторюють ті самі помилки.
Постійно помиляються...
Які ж дивні...
Люди...
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Стань автором!
Додай свої твори зараз!
Поринь у наш світ!
Просто реєструйся!
|
|
|
|
